Наукове підгрунтя

Поняття «креативність» у контексті психологічного знання набуло значення до початку 50-х років ХХ ст. Піонером в області креативності вважають Дж. Гілфорда, який ототожнив поняття креативності та творчого мислення. Дослідження в галузі креативності проводилися вітчизняними (С.Медник, Д.Богоявленська, М.Гнатко, В.Дружинін, В.Козменко) та зарубіжними (Дж. Гілфорд, Е.Торренс, Ф.Бардон, Д.Харрінгтон) вченими.

На сьогодні існує більше за сто означень креативності. Згідно з концепціями креативності Дж. Гілфорда (1969), Е. Торренса (1962), Д.Богоявленської (1983), креативність є загальною характеристикою особистості і впливає на творчу продуктивність незалежно від сфери прояву особистісної активності.

Дж. Гілфорд визначав, що «креативність – це процес дивергентного мислення». Однак він включав до структури креативності не тільки дивергентне мислення, але й здатність до перетворень, точність розв’язку та інші інтелектуальні параметри. Цим визначався позитивний зв'язок між інтелектом і креативністю. У своїх працях Гілфорд виділяє шість параметрів креативності: здатність до знаходження і постановки проблеми; здатність до генерування великої кількості ідей; гнучкість – здатність до продукування різноманітних ідей; оригінальність – здатність відповідати на стимули нестандартно; здатність удосконалювати об’єкт, додаючи деталі; здатність розв’язувати проблеми, тобто здатність до аналізу та синтезу. Таким чином, він виділив один із аспектів креативності – креативне мислення – один із видів мислення, що характеризується створенням суб’єктивно нового продукту та новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності з його створення. Новоутворення стосуються мотивації, мети, оцінок.

У психологічних дослідженнях терміном «креативність» позначається комплекс інтелектуальних і особистісних особливостей індивіда, що сприяють самостійного висування проблем, генерування великої кількості оригінальних ідей і непересічного їх вирішення.

Формування креативності нерозривно пов'язане з розвитком творчих компетентностей, для оволодіння якими необхідна спеціально організована діяльність. Шляхи та способи її організації можуть бути різні. Деякі дидактики (І.Я. Лернер, М.І. Махмутов) пов'язують формування творчого мислення з проблемним навчанням. В.В. Давидов вважає, що умовою для становлення творчого мислення є перетворення вчення в дослідницьку діяльність.